Не зважаючи на постіндустріальний характер розвитку, у сучасних умовах важливу роль відіграють природні ресурси. Їх використання є важливим джерелом формування статей бюджету та валютних надходжень окремих держав, а для багатьох галузей економіки – базисом, який формує їх виробничі процеси, забезпечує зв’язки між секторами економіки. Наприклад, запаси нафти і газу стали важливим чинником економічного зростання країн Перської затоки, а також Норвегії та Росії. Крім паливних ресурсів, вагоме значення мають запаси інших корисних копалин. Вирішальну роль відіграють земельні ресурси та пов’язані з ними галузі.
Але реалії свідчать про формування нової тенденції використання не сировинних, а ринкових характеристик природних ресурсів, з чим пов’язується поступове набуття ними ознак ринкового активу. Подібні процеси стали можливими в результаті поступового зближення циклів природокористування і ринкових процесів (економіки). Ці цикли переслідують кардинально різні цілі: природні ресурси – підтримку цілісності та стабільності екосистем (одна з багатьох), ринковий цикл – формування прибутку.
Враховуючи високий рівень інтегрованості природно-ресурсного потенціалу до інших сфер розвитку, його основні характеристики також локалізуються і значною мірою визначаються економічними тенденціями, які не можливо врахувати і скоригувати, дотримуючись консервативних управлінських підходів. А це, в свою чергу, призводить до таких наслідків, як низькі характеристики використання наявного природно-ресурсного потенціалу. Досвід країн ЄС або США показує, що у цьому сенсі перспективним є використання фінансово-економічних важелів регулювання природокористування, які, крім досягнення економічного ефекту, формують і сприятливу екологічну дію. Особливо корисний такий досвід для України, коли вже є позитивні практики впровадження засад регулювання, які, однак, є точковими і не повною мірою розкривають свій потенціал дії через вплив поточних факторів.
Ці питання досліджено в монографії «Фінансово-економічні засади регулювання природокористування», розробленій в Державній установі «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України»за загальною редакцієюакадеміка НААН України, доктора економічних наук, професора М.А.Хвесика.
Новими питаннями, що досліджуються, є системні ефекти та їх особливості. Якщо продивитися існуючі дослідження, можливо дійти висновку, що в сфері природокористування ці питання є малодослідженими. А це вже зумовлює необхідність і актуальність подібних розробок. Є всі підстави стверджувати, що системний ефект – це фокус перетину інтересів сфер бізнесу і природних ресурсів, лакмусовий папірець, який показує, що між цими сферами можлива взаємодія. До прикладу, які системні ефекти можливо виокремити? Це і позиціювання природних ресурсів як активу ринкової економіки, імовірність їх капіталізації, можливість природного ресурсу генерувати вартість та інші. Цікавим є той факт, що для природних ресурсів системні ефекти характеризуються досить різними параметрами, що слід ураховувати під час впровадження засад політики регулювання.
У прикладному аспекті важливим є аналіз існуючого стану фінансово-економічного регулювання освоєння природного потенціалу. З якою метою це необхідно? Щоб сформувати уявлення щодо того, як проходить політика регулювання, які її цифрові параметри і особливості, галузеві і просторові.
У цьому сенсі важливим є поняття капіталізації природних ресурсів та формування підходів до її обрахунку. Процеси капіталізації вже звичними стали для великих банків, промислових компаній, інтернет-гігантів. Зокрема, за оцінкою фахівців, максимальними показниками капіталізації характеризуються зарубіжні компанії «Amazon», «Microsoft» і «Alphabet/Google», а серед українських – переважно сировинні, пов’язані з видобутком та експлуатацією природних ресурсів.
У теоретичному аспекті капіталізація сфери природокористування передбачає поступову інтеграцію природних ресурсів до зони впливу ринку, що призводить до зростання їх вартісних показників у результаті реалізації комплексу заходів різного змісту. Як показують розрахунки, показники капіталізації природних ресурсів не досягають порогових величин. Подібні цифри говорять про низький розвиток процесів капіталізації природних ресурсів та, як наслідок, низькі можливості активного позиціювання на фінансових ринках.
Важливою рисою досліджень регулювання є розуміння особливостей локалізації показників. З цією метою розроблено показник концентрації активності фінансово-економічного регулювання для сфер земле- і лісокористування, який може показати досить вагомі просторові варіації. З метою вирівнювання цих диференціацій та посилення позиції регіонів-аутсайдерів необхідним є запровадження нових підходів до ведення діяльності.
Актуальним є дослідження рентного й інвестиційного інструментарію регулювання та їх специфіки. Враховуючи стан економіки та рівень розвитку ринку, рента є важливим інструментом, але вона не може врахувати весь спектр явищ і процесів, локалізованих в межах зони її функціонування та суміжних. Враховуючи це, до переліку проблем можливо зарахувати досить консервативну систему рентних показників. Шляхом вирішення цього питання є розширення рентних показників, їх кореляція з іншими групами економічних показників.
Кожний природний ресурс, крім споживчої цінності, формує і екосистемну цінність, що необхідно враховувати і поступово імплементувати в систему обліку. Важливо, що вже існує позитивний зарубіжний досвід екосистемного регулювання, а для окремих країн ці показники включені до системи бухгалтерських рахунків. Позитивом є те, що ці фінансові потоки можуть перевищувати реальні показники.
З метою поліпшення фінансово-економічного регулювання в галузі природокористування доцільно здійснити імплементацію принципів інтегрованого управління природними ресурсами, спроможного їх координувати.
А. М. Сундук, завідувачвідділом проблем
економіки земельних і лісових ресурсів
Державної установи «Інститут
економіки природокористування
та сталого розвитку Національної
академії наук України»
д.е.н., с.н.с.
