29 березня 2026, 16:57
Пожежний-рятувальник Дмитро Виниченко пройшов шлях від роботи на Донеччині під обстрілами до служби у Золотоноші, де щодня продовжує рятувати людей і боротися з вогнем. Втрата дому, складні виїзди та небезпека війни лише зміцнили його переконання: допомагати іншим — це справжнє покликання.
Дмитро вчився у технікумі на електрозварювальника. Натомість, його тітка, яка працювала диспетчером у пожежній частині, порадила спробувати себе у рятувальній справі. Юнак зацікавився і з 2016 року приєднався до лав ДСНС. На той час на Донеччині вже йшла війна. Рідний Покровськ був достатньо далеко від фронту і воєнні дії тут не сильно відчувалися. З початком повномасштабного вторгнення ворог підходив все ближче і ситуація погіршувалась. Через активні бойові дії надзвичайникам доводилось щодня виїжджати на ліквідацію наслідків обстрілів.
“Пам’ятаю, як ракета поцілила у житлову п’ятиповерхівку. Ми розбирали завали, шукали потерпілих. Виносили тіла загиблих, рятували живих. Чоловіка привалило плитою і ми його визволили. Це було ще на початку повномасштабки, місто ще жило, вся інфраструктура працювала і тут таке. Я бачив багато страшних картин. Бачив таке, про що й ніколи не міг би подумати. Звісно, це важко. Трагічні випадки запам’ятовуються найбільше. Але з часом я опанував себе і намагаюся працювати з холодним розумом”, — розповідає Дмитро.
“Найскладніше для мене — це непередбачуваність. Коли знаходишся на чергуванні і ніколи не знаєш, який буде виклик. Психологічно важко бути постійно в очікуванні чогось поганого. Тим паче зараз, в умовах війни”, — продовжує він.
“А в минулому році я побачив в інтернеті фотографії з Покровська і в одному зі зруйнованих будинків, впізнав той, в якому ми жили”, — із сумом каже Дмитро.
Поділився рятувальник й моментом усвідомлення для себе всієї складності та водночас важливості обраної професії, і як саме тоді по-справжньому відчув своє покликання.
“2019 рік. Горів покинутий непрацюючий торговельний центр. Вогонь охопив велику площу, було задіяно багато підрозділів з різних районів. На ліквідацію пішло 17 годин. До того ж на вулиці мороз мінус 20, на нас — зледенілі бойовки. Це вперше мені довелось брати участь у гасінні такої масштабної пожежі. Я усвідомив, якими великими вони можуть бути і тоді ж усвідомив, що мені подобається бути корисним, нести добро і допомагати людям у найважчі часи. Я зрозумів, що це моє і я радію своїй роботі”, — згадує Дмитро.
У 2025 році Виниченко з дружиною Тетяною і двома домашніми улюбленцями переїхали до Черкас. Свого часу Дмитро навчався тут на заочному відділенні в профільному виші, а тому місто було вже для нього знайомим. Наразі він служить на Золотоніщині. Каже, прийняли його дуже добре. А гарне ставлення має неабияке значення, коли треба адаптуватися на новому місці.
«У різних регіонах є й свої особливості для нашої роботи. Наприклад, на Черкащині я вперше зіткнувся з пожежами на торфовищах. Торф горить під землею, пожежі розповсюджуються на великі площі. На ліквідацію уходять тижні. А ще ця зима була така люта, холодна, люди грілися, а ми майже кожну добу виїжджали на пожежі в будинках”, — говорить вогнеборець.
А справжнім захопленням Дмитра вже багато років є великий теніс. Гарна партія завжди допомагає розвантажитись після важких змін.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області
