Майор внутрішньої служби Кравченко Володимир Ігнатійович, колишній заступник начальника з політичної частини 1-го загону воєнізованої пожежної охорони (ЗВПО-1), м.Дніпродзержинськ. Народився 03 серпня 1948 року в м.Дніпропетровську. В 1969 році закінчив Дніпропетровський машинобудівний технікум, в 1983 році-Київську вищу школу МВС УРСР. В пожежній охороні з 22.06.1976 р. по 26.09.1990 р. Нагороджений нагрудним знаком «Кращому працівникові пожежної охорони (1986 р.), знаком «За відмінну службу в МВС» (1987 р.). Страшна непоправна аварія вирвала з рядів вогнеборців відданого професіонала і патріота Володимира Кравченка. Йому виповнилося лише 42 роки…
Він назавжди запам’ятався своєю незламною, непоборною і напрочуд оптимістичною вдачею. Володимир Кравченко свято вірив, що все можна здолати і всього досягти, треба тільки дуже цього бажати. Зовнішність мав як у відомого кіногероя – струнка спортивна постать, пронизливий погляд карих очей, розкішна хвиляста насичена чорна шевелюра. Цей неповний портрет доповнювався безмежною вірою в людей, неприхованими талантами його творчої натури. Недарма не кому-небуть, а саме Кравченку В.І. було довірено очолити 33-х відважних пожежних дніпродзержинців, які у складі зведеного загону протипожежної служби Дніпропетровської області з 25 червня по 25 липня брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
В своїх коротких листах до рідних Володимир Ігнатійович писав: «Я зараз там, де важко, як прийнято тут називати – на передовій, і я пишаюся тим, що мені довірили внести свій посильний вклад у справу ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС…»
Виконуючи обов’язки начальника політичної частини зведеного загону Володимир Кравченко віддав усього себе роботі з особовим складом, адже здоровий морально-психологічний клімат в колективі, атмосфера взаємної підтримки і допомоги – один з основних чинників при виконанні поставленої перед колективом дніпропетровських пожежних завдання. Його можна було зустріти і в машинному залі 3-го енергоблоку, де несли службу чергові караули ВПЧ-1 по охороні АЕС, і разом з бійцями на гасінні пожеж в 30-ти кілометровій зоні. Політичною частиною були організовані і проведені зустрічі «За круглим столом» з працівниками центрального апарату Компартії України, представниками засобів масової інформації у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Вені.
Вся складність перебування в зоні радіаційного забруднення полягала у тому, що поряд з роботою на межі фізичних сил, накопичувалася негативна енергія від стресового стану перебування в обмежуваному просторі. Оскільки на той час служби психологів ще не існувало, їх функції виконували політпрацівники на чолі зі своїм командиром Кравченком В.І. Щоб хоч якось відволікти увагу пожежних від думок про радіацію, дози опромінення і т.ін., Володимир Ігнатович за підтримки політвідділу МВС УРСР і Прип’ятьського міському КПУ провів велику організаційну і практичну роботу: перед особовим складом виступали артисти, творчі працівники Київської філармонії, вищого військово-морського політичного училища, молодіжного театру зі столиці України; організовані культпоходи на творчі зустрічі з народною артисткою УРСР В. Заклунною та народним артистом РФ Й.Кобзоном. Спортивно-масова робота була організована з урахуванням спеціальних умов Чорнобиля – на майданчику місцевого спортзалу відбулися матчові зустрічі з волейболу і футболу з командами студентського спеціалізованого загону дозиметристів Обнінського інституту атомної енергетики.
Вже понад 30 років немає з нами Володимира Ігнатовича, а пам’ять про нього живе в серцях тих, хто служив разом з ним, крокував поруч нелегкими шляхами Чорнобильської зони.
І справа його продовжується. Естафету відданості полум’яній справі, пожежним-побратимам перейняв у батька і достойно її несе син Володимира Ігнатійовича – начальник 1-го державного пожежно-рятувального загону (м.Кам’янське) Кравченко Олег Володимирович.
Біль і мужність Чорнобиля вже 35 років сповнює наші сердця тривогою та хвилюванням. Тож, нехай священна пам’ять про подвиг не згасне у віках і збережеться в пам’яті народній.