Полковник внутрішньої служби Карпенко Микола Федорович, колишній начальник відділу пожежної техніки та засобів зв’язку УПО УВС Дніпропетровського облвиконкому.
Народився 25 січня 1936 року в с. Печище Штепівського району Харківської (зараз Сумської) області.
У 1957 році закінчив Харківське пожежно-технічне училище МВС СРСР, в 1964 році – Харківський автомобільно-дорожний інститут.
Ветеран пожежної охорони (1954 – 1987 рр.)
Нагороджений медалями «За відвагу на пожежі» (1974), «За бездоганну службу» трьох ступенів, «Захиснику Вітчизни» (1999), нагрудним знаком «Кращому працівникові пожежної охорони» та 20 іншими відомчими та громадськими нагородами.
Особливою сторінкою в біографії Миколи Федоровича Карпенка є Чорнобильський період. Йшов 1986 рік — рік Чорнобильської катастрофи, техногенної аварії планетарного масштабу на Чорнобильській атомній електростанції. Понад 155 тисяч громадян, яких було евакуйовано з 30-кілометрової Чорнобильської зони, залишилися практично без всього — роботи, житла, перспектив на майбутнє. Одним з основних завдань, наряду з приборканням атомного монстра було будівництво житла для переселенців.
Карпенко М.Ф. і його колеги-пожежні офіційно працювали поза зоною відчуження, тому ніхто з них не претендував на статус «ліквідатора». Але всі прекрасно розуміли, що без цього «другого фронту», який знаходився поза 30-кілометровою зоною, перемога над Чорнобильським лихом була б неповною. Всього «в тилу» на роботах, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, брали участь 82 співробітника підрозділів пожежної охорони Дніпропетровщини.
У відповідності до розпорядження МВС УРСР №1415 “с” від 05.06.1986 р. та на виконання поставлених перед УПО області завдань 6 серпня 1986 року до Київської області було відряджено групу співробітників під керівництвом Карпенка М.Ф. (заступник — Дубогрей О.О.). По прибуттю за місцем призначення група отримала завдання у стислий термін побудувати житловий будинок з присадибними спорудами для сім’ї дільничного міліціонера — переселенців з Чорнобильської зони. Працювали позмінно цілодобово за будь-якої погоди, всі роботи виконували вручну. Мешкали в наметі на 50 чоловік, харчувалися в основному сухпайком. Для вирішення багатьох організаційних та практичних питань Миколі Федоровичу доводилося неодноразово їздити в 30-кілометрову зону ЧАЕС. Дозиметристи у їх групі не були передбачені штатним росписом, тому хто і скільки “вхопив” рентген — до сьогодні таємниця. Одним словом, умови фронтові. Але всі трималися гідно, завдання виконали з оцінкою “відмінно”. Будинок здано у встановлений термін — 27 вересня 1986 року. Дотепер Микола Федорович зі щирою теплотою поіменно згадує весь свій “Чорнобильський десант”: Шумський В.О., Бразалук В.С., Мартиненко Г.Г. (ЗВПО-1), Тезик В.Л., Подолинський М.М. (ЗВПО-2), Степура В.П., Котяков М.М., Кряжов К.В. (ЗВПО-3), Великий О.Є., Петров В.Ю. (ЗВПО-4), Краснонос М.І. (ППЧ-33), Зюзь В.М. (ППЧ-27), Буданюк І.П. (ППЧ-22), Тюрякін О.С. (ППЧ-48), Попович Є.П. (ППЧ-20), Шумейко І.М. (ППЧ-58), Варламов В.О. (ППЧ-22), Усатенко В.В.. Маренін Ю.М. і Васілаті В.О. (УПО), Швагер В.М., Сосновський Я.П. і Адамчик Ю.М. (ЗТС), Коновалов О.В. (ВПЧ-32), Бондур С.Ф. (ВПЧ-13), Коваль А.П. (СВПЧ-27), Романюха С.І. (ВПЧ-35), Окатий О.П. (СВПЧ-33), Прядко С.І. (ВПЧ-34), Грушин М.В. (СВПЧ-27). На жаль, не всі вони дожили до сьогоднішнього дня. Світлая пам’ять тим, хто полишив нашу Землю.
Всім Чорнобильцям – і «фронтовикам», і «тиловикам» Микола Федорович Карпенко щиро бажає міцного здоров’я, сімейної злагоди, мужності і терпіння: «Тримаймося, браття!».
