17 серпня 2024, 16:14
Донеччанин Артем Лукашук став на захист країни у 2014 році. У Вуглегірську того ж року був поранений, але після тривалої реабілітації знову взяв до рук зброю у 2022 році. Нині в Черкасах він бачить свою місію у тому, щоб допомогти пораненим побратимам повертатися до життя через спорт. Так само як зробив це сам, ставши призером «Ігор Нескорених», пише Суспільне.
Мрія Артема — поїхати у рідне село, яке із початку війни під окупацією та виконати заповіт діда: встановити на його могилі український стяг.
Свою колекцію нагород Артем Лукашук почав збирати з 2017 року. Тоді, Україна вперше отримала запрошення на «Ігри Нескорених»:
«Я спробував і спочатку потрапив в резерв збірної. Тоді літали в Торонто до Канади. Після того багато відборів було, виборював золоті медалі Всеукраїнських змагань. У 2019 році потрапив в основну збірну на «Ігри Нескорених». Була тяжка підготовка. Завдяки моєму тренеру Антону Скачкову я зрозумів, що таке легка атлетика і спринт. Узагалі маю багато медалей. Зокрема, є нагорода за участь у півмарафоні в Римі. Тоді, то був мій перший півмарафон, я пробіг за дві години 14 хвилин. Мій тренер був шокований, бо ми тренувалися мало. І то не моя дистанція, адже я бігав спринти».
Найбільш почесну нагороду — виборов у 2022 році.
«У 2022 році прийшов наказ від президента, що наша збірна має летіти. А ми були вже хто де. Багато хлопців вже на службу повернулися з першого дня повномасштабної війни. По суті підготовка була ніякою — з берців відразу на змагання. Тоді вдалося виграти срібну медаль по стрибках в довжину», — розповів Артем Лукашук.
Долучив його до спорту батько — Борис Лукашук, який є найпалкішим фанатом сина.
«Якби він спортом не займався, то б зараз, після всіх травм, які переніс, він би так не ходив та не бігав», — поділився батько.
Природні здібності до спорту та постійні наполегливі тренування – такий секрет успіху Артема, розповів тренер Антон Скачков:
«Він найперший, які почали займатися в Черкаській області та готуватися до змагань серед ветеранів. Артем готувався у 2017 році на «Invictus Games». Тоді ми робили акцент на підготовку у легкій атлетиці: на спринту та стрибках».
Тренер пригадав, що коли вперше побачив Артема, той шкутильгав та мав атрофію м’язів ноги — усе через поранення, отриманого у 2014 році у Вуглегірську.
«Поранення отримав під час штурму міста. Спочатку ми штурмували посадку та кацапський блокпост. У центрі міста нас накрили артилерією. Тоді отримав осколкові поранення, тяжку контузію: лопнула вушна перетинка, а осколок перебив стопу, саме нерви», — розповів Артем Лукашук.
Артем родом із Донеччини, служити він пішов на контракт у 25 окрему аеродесантну бригаду. Коли проходив курс молодого бійця — почалося вторгнення:
«Я давав присягу народу України. Як я міг не піти її захищати. Багато хто з місцевих пішли воювати на сторону ворога. Але я та мої друзі, Ваня та Саня — пішли. У повномасштабну війну Саня загинув. А от колишні наркомани – герої «ДНР». У моїй школі висять їхні фотографії».
У рідному селі Артем не був від початку війни. Там він у розшуку «ДНР».
«Моя мета — звільнити те місце, де я народився. Та показати сину ті місця, де ми в дитинстві гралися, ходили на рибалку з дідом. У мене дід і баба померли там. Я їх провідати не можу, бо я і мої батьки там в розстрільній статті, як патріоти. Адже, наприклад, мої батьки були волонтерами одні з перших. Мій дід перед смертю сказав: «Коли повернемо територію — поставити на їхній могилі прапор України». Він був вірний прапору України», — розповів Лукашук.
