Їх називають богами війни та від їхньої зброї здригається небо – все це про артилеристів 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України. З одним із артилерійських підрозділів житомирських десантників зустрічаємося у їхньому тимчасовому домі. Це двір із напівзруйнованою хатою на околиці малесенького села, що на Луганщині.
“Отут ми й живемо”, – говорить головний сержант артилерійської батареї Олександр.
Проте нас зустрічають зовсім не боги – звичайні чоловіки та хлопці у формі. Деякі зовсім юні, вони підписали контракт майже одразу після школи, а хтось мобілізувався після 24 лютого.
Ллє дощ і нас швидко проводять до будинку.
“Хата довго пустувала, а ми її трохи привели до ладу. Проте довго тут не затримаємося. Напевно, коли ви про нас напишете, ми будемо вже в іншому місці, – продовжує Олександр. – Де тільки не жили – і в землянках чи просто в нашому КрАЗі, а коли не має де, то завжди можна дістати звичайний намет”.
В хаті тепло і трохи задимлено через те, що стара грубка пропускає десь дим. На пічці вариться борщ. Нам пропонують чай та каву. Однак наше знайомство перериває тріскіт рації командира з сусідньої кімнати, а далі крик – працюємо!
…“Прийняв!”, – командир гармати стоїть посеред поля і робить записи в блокнот. Поряд приводять в бойове положення гаубицю Д-30.
Усе сильніше накрапає осінній дощ. Чоботи часто грузнуть у розмитому ґрунті. Буквально з-під землі, зі схрону дістають снаряди. Заряджають, декілька секунд навідник застигає, дивлячись в панораму (приціл гаубиці), потім робить півкроку назад і простір буквально розриває вибух. За нею ще одна гаубиця випускає снаряд, потім ще один…
Усе відбувалося занадто швидко. Хлопці злагодженими завченими рухами заряджають гаубиці, чується “постріл!” і за ним надто гучний звук, що його всім тілом відчуваєш. Біля установки клубок диму, він розсіюється до моменту наступного пострілу. А потім лунає “Відбій!”.
Так само швидко Д-30 ховаються під брезентом та маскувальними сітками, снаряди – в схрон. Чоловіки швидко йдуть до тимчасового дому. Через хвилину хтось буденно курить на порозі в сінях, хтось пішов допивати вже холодну каву.
“Отака у нас робота – брудна, важка і весь час в очікуванні. Постійно з переїздами. Тільки облаштувався, а вже знову треба переїжджати. Тому деякі наші хлопці завжди в наметі сплять, навіть коли є можливість у теплій хаті ночувати. А все для того, щоб не звикати до тепла, бо завтра знову десь у полі в землянці поселимося”, — говорить головний сержант батареї.
Деякі хлопці відпочивають у літній кухні, де давно вже немає ні вікон, ні дверей. Питаю у них чи були якісь нещодавно дуже вдалі влучання.
“Кажуть, що цілу колону російських танків “розібрали”. Скільки було танків? А біс його знає! – сміх Володимира підхоплюють інші. – Біда артилеристів у тому, що ми не бачимо одразу результати своєї роботи. Снаряд вилетів десь за пагорб, а куди влучив – не видно. Потім тільки наша піхота скидає нам відео з дрона як танки російські горять чи фото розбомбленої позиції ворога. Також зі спостережних постів нам ще повідомляють про результат. Звичайно чекаємо такі повідомлення, хочемо побачити як же ми відпрацювали”.
Служба зв’язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України
