Уже не вперше з вуст людей при посадах лунає риторика, що «Україна має готуватися до масового засилля мігрантів». І кожного разу такі заяви звучать як ляпас для країни, що воює, втрачає і водночас тримається на надії — повернути своїх.
Міграційна паніка як ворожий наратив
Про це i-ua.tv заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.
«У світі, де за кожним словом публічної особи стоїть наслідок, подібні фрази не просто безвідповідальні — вони небезпечні. Вони формують страх, підривають довіру, вмикають інстинкти оборони не проти ворога, а проти уявних «інших». А тим часом, понад 30 мільйонів українців, розкиданих по світу війною, очікують сигналу: «тут вас чекають, тут є майбутнє», — каже М. Голомша.
1. Міграційна паніка як ворожий наратив
Такі «прогнози» — класичний прийом інформаційної війни. Коли суспільству вкидають думку про «чужих, які нас заполонять», воно починає роз’єднуватись. Але головна мета — не обговорення міграційної політики, а розмиття ідентичності, виклик недовіри до держави, послаблення внутрішньої єдності.
«Нас уже пробували розколоти за мовою, вірою, історією. Тепер — за „паспортом походження“. Але ж ми воюємо не за те, щоб стати чужими самим собі. Ми воюємо, щоб кожен українець, де б він не був, знав: його Батьківщина не міняє себе, не розчиняється — вона чекає і кличе», — каже М. Голомша.
2. Політика не страху, а повернення
Держава, що мислить стратегічно, не лякає свій народ, а готує ґрунт для його повернення.
Не «готуймось до нашестя мігрантів», а «готуймо простір для повернення українців» — ось формула, яку мала б озвучувати влада.
«Це — питання не лише моралі, а державності. Бо хто повернеться в країну, де чиновники говорять про „засилля“?
Повертаються туди, де є робота, гідність, порядок і шана. Де політика — це не популізм, а план відновлення», — підкреслює М. Голомша.
3. Уроки світу
Світ пройшов через десятки хвиль міграцій — і зробив висновки.
• Ізраїль створив Закон про повернення, який не просто надав право, а забезпечив житло, соціальні гарантії й навчання.
• Ірландія розвинула мережу «глобальних ірландців» — підтримує контакт, обмін знаннями, бізнес-ініціативи, щоб кожен міг повернутися або інвестувати в дім.
• Південна Корея у 1960−70-х запускала програми «повернення фахівців», фінансуючи лабораторії та стартапи для своїх науковців за кордоном.
• Балтійські країни після вступу в ЄС запровадили реінтеграційні офіси, щоб кожен, хто хоче повернутись, мав персонального консультанта.
Скрізь принцип один: повернення — це не прохання, а політика держави.
4. Ми маємо не боятися — а готувати країну для своїх
«Ми не можемо дозволити собі замінити втрату мільйонів своїх людей кимось „аби був“. Не тому, що ми проти мігрантів, а тому, що ми за своїх.
За тих, хто вивчив мову в Іспанії, але серцем — у Херсоні. За тих, хто народив дитину у Варшаві, але мріє про школу в Україні. За тих, хто воював, втратив, але хоче будувати. Україна не має стати „притулком для чужого розпачу“ — вона має стати домом для свого відродження.
Це й буде найкраща відповідь усім, хто пророкує „засилля“ замість перемоги», — зазначає М. Голомша.
5. Короткий висновок — урок світового досвіду
1. Повернення людей — це стратегічна політика, а не соціальний жест.
2. Держава, що шанує свій народ, не говорить про страх — вона говорить про майбутнє.
3. Міграційні фобії — зброя слабких. Реінтеграційні програми — інструмент сильних.
«Україна переможе не числом, а єдністю. І тому наше завдання сьогодні — не рахувати, скільки „чужих“ приїде, а зробити все, щоб кожен свій — повернувся»,-резюмує М. Голомша.
