Згідно з міжнародним правом: Україна має право вимагати повного виконання гарантій, наданих у 1994 році. США як гарант не можуть фінансово монетизувати свій обов’язок
5 грудня 1994 року лідери України, США, Росії та Великобританії підписали Будапештський меморандум
Про це заявив політик, Заслужений юрист України Микола Голомша.
«Хочу запропонувати юридичний, структурований, аналітичний висновок щодо позиції Трампа про „оплату допомоги Україною“ у світлі міжнародного права, Будапештського меморандуму, зобов’язань США як гаранта та поведінки трьох американських адміністрацій — Обами, Трампа та Байдена. Текст викладаю строго в правових рамках, з чіткими, аргументованими висновками», каже М. Голомша.
Юридичний висновок
щодо заяв Трампа про «зобов'язання України платити США за допомогу»
та відповідальності США як гаранта за Будапештським меморандумом
1. Правовий статус США у питанні безпеки України
1.1. США були ініціатором ядерного роззброєння України
У 1991−1994 роках саме Сполучені Штати виступили ініціатором повного виведення з України ядерного потенціалу, який за обсягами був третім у світі.
Україна відмовилася від стратегічної зброї не добровільно, а під політичним, дипломатичним та економічним тиском Вашингтона.
В обмін на це США взяли на себе юридично значуще зобов’язання —
гарантувати територіальну цілісність та безпеку України.
1.2. Будапештський меморандум
США і Велика Британія стали (рф згадувати тут неумісно поки-що) гарантами:
• незалежності України;
• існуючих кордонів;
• невикористання проти України сили;
• консультацій у разі загрози.
Ключове:
Поняття «гарант» не є декларативним. Воно прямо передбачає обов’язок діяти у випадку агресії третьої держави.
2. Порушення гарантій США у трьох адміністраціях
2.1. Адміністрація Обами (2014)
Під час анексії Криму США:
• не застосували інструменти стримування, передбачені міжнародним правом;
• не ініціювали дій за Главою VII Статуту ООН проти держави-агресора;
• обмежилися санкціями, які не відповідали обсягу агресії.
Це було невиконанням обов’язків гаранта, оскільки гарантія включає обов’язок не лише політичної підтримки, а й предотврення зміни кордонів силою.
2.2. Адміністрація Трампа (2017−2021)
Під час усієї каденції трампа:
• не було жодного кроку, спрямованого на відновлення територіальної цілісності України;
• не було активної політики стримування агресора;
• допомога Україні у сфері безпеки не посилилась, а у певні періоди навіть блокувалась і відновлювалась завдяки діям Конгресу США
Юридично це означає пасивне потурання агресії, що суперечить зобов’язанням США як гаранта.
2.3. Адміністрація Байдена (2021−2025)
Після початку повномасштабного вторгнення:
• США прийняли рішення не залучати американські війська, про що Байден заявляв неодноразово;
• повторенням фрази «ми не воюватимемо з рф» президент США фактично самоусунувся від гарантій, наданих Україні у 1994 році.
Формула «американські солдати не будуть втручатися» юридично несумісна зі статусом гаранта територіальної цілісності, якого США самостійно на себе взяли.
3. Сучасна позиція Трампа: вимога, щоб Україна «платила за допомогу»
3.1. Юридичний аспект
Заява про те, що Україна має «платити» за зброю і підтримку:
• суперечить міжнародним зобов’язанням США як гаранта;
• порушує принцип належного виконання угод (pacta sunt servanda);
• ігнорує статус України як жертви агресії, визнаний Генеральною Асамблеєю ООН;
• перекладає на Україну витрати, які мала б нести держави-гаранти, а не країна-жертва нападу.
У міжнародному праві жертва агресії не може платити гаранту за виконання гарантії, бо гарантія не є послугою — це зобов’язання.
Це юридично абсурдно та прямо суперечить сутності безпекових гарантій.
4. Питання про «заробіток на війні»
Юридично важливо зафіксувати:
держави-гаранти не мають права отримувати вигоду від ситуації, в якій вони мали діяти як захисники.
Якщо держава:
• отримує прибуток від продажу зброї,
• не виконує при цьому ключових зобов’язань за безпековими гарантіями,
— це в міжнародному праві може кваліфікуватися як зловживання зобов’язанням гаранта.
5. Правові висновки
5.1. США юридично зобов’язані були діяти для запобігання зміни кордонів України у 2014 році.
5.2. Жодна з трьох адміністрацій — Обама, Трамп, Байден — не виконала у повному обсязі своїх гарантійних зобов’язань.
5.3. Заява Трампа про «оплату допомоги» суперечить:
• принципам міжнародного права,
• природі гарантій за Будапештським меморандумом,
• рішенню ГенАС ООН щодо агресії рф,
• базовій логіці зобов’язань держави-гаранта.
5.4. Жертва агресії не може бути стороною, яка компенсує витрати гаранта — це перекладання відповідальності з порушника (рф) на потерпілого (Україну).
5.5. Вимога «платити США» фактично перетворює гарантію на комерційну «послугу», що є неприпустимо у праві міжнародної безпеки.
Згідно з міжнародним правом: Україна має право вимагати повного виконання гарантій, наданих у 1994 році;
• США як гарант не можуть фінансово монетизувати свій обов’язок;
• вимога Трампа про оплату допомоги є несумісною з нормами міжнародного права та підриває довіру до міжнародних гарантій безпеки;
• жодна країна у світі після такого підходу ніколи не роззброїться, бо це руйнує систему глобальної безпеки, яку США самі створювали.
