Кожен обстріл повинен ставати підставою для негайних дій на рівні ООН, санкцій і юридичної відповідальності.
стратегія ворога: тотальний страх без лінії розмежування, без “безпечних регіонів
Про це i-ua.tv заявив політик та Заслужений юрист України Микола Голомша.
«Україна живе під щоденною загрозою. На сході й півдні — у прифронтових громадах — людей розстрілюють дронами просто на дорогах: в автобусах, у приватних авто, на вулицях, біля домівок. Це не «військові епізоди» — це полювання на цивільних. Це холодний розрахунок і цілеспрямований терор.
Водночас ракети летять далеко за лінію фронту — у центр і на захід країни. Там, де люди ще вчора вірили у відносну безпеку, сьогодні також немає гарантій життя. Україна вся — від прикордонних сіл до великих міст у тилу — перебуває під однаковою загрозою", — каже М. Голомша.
На його думку, це і є стратегія ворога: тотальний страх без лінії розмежування, без «безпечних регіонів», без передишки.
«Україна вже проводить величезну роботу з фіксації злочинів. Документуються удари, збираються докази, працюють слідчі, прокурори, міжнародні партнери. Це фундамент майбутньої відповідальності. Але цього недостатньо, якщо ці докази не перетворюються на постійну міжнародну дію. Світова практика це доводить. Жоден міжнародний трибунал, жоден санкційний режим не виник сам по собі. Вони формувались через системне, наполегливе, повторюване винесення кожного злочину на міжнародний рівень. Саме цього зараз критично бракує», — каже М. Голомша.
На його думку, Україна повинна діяти інакше. Системно. Без винятків.
«Перше. Жоден удар — без міжнародної реакції.
Кожен масований або резонансний обстріл має автоматично ставати підставою для негайного звернення до Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї. Не час від часу — а кожного разу. Навіть якщо рішення блокуються — це не поразка. Це фіксація злочину перед світом.
Друге. Кожен злочин — це юридичний факт, а не лише трагедія. У зверненнях має звучати не тільки біль, а чітка кваліфікація: воєнні злочини, атаки на цивільне населення, системне порушення міжнародного гуманітарного права. Світ реагує на юридично сформульовані факти", — каже М. Голомша.
За його словами, має бути ростійний тиск замість епізодичних заяв. Кожен удар — нове засідання. Кожен доказ — новий документ.
Кожна жертва — аргумент для посилення санкцій. Саме так формується міжнародна відповідальність — через накопичення.
Також має бути використання всіх механізмів, навіть у разі блокування.
«Коли рішення блокуються, необхідно системно працювати через Генеральну Асамблею, формувати міжнародну антипутінську коаліцію, ініціювати рекомендації щодо санкцій і дій відповідно до ст. 51 Статуту ООН для виконання рішення Генасамблеї, обʼєднання у військовий контингент дій без рішення Радбезу, як це до зволено Статутом. Світ уже має таку практику — її треба застосовувати послідовно», — каже М. Голомша.
За його словами, кожне звернення — це конкретні вимоги. Не загальні формулювання, а чіткі дії:
• посилення санкцій
• передача систем ППО
• міжнародні розслідування
• створення спеціального трибуналу
Також має бути паралельна юридична робота.
Міжнародні суди, національні юрисдикції, санкційні механізми мають діяти синхронно. Документування злочинів уже ведеться — її потрібно постійно підкріплювати міжнародним процесом.
Крім того, має бути Інформаційна присутність.
«Світ повинен не просто знати — він має постійно чути і бачити. Без цього навіть найсильніші докази втрачають силу. І окремо — про те, що не можна ігнорувати. Стає очевидною ще одна закономірність: масовані удари рф часто співпадають із активізацією міжнародних переговорів і контактів, у тому числі за участі Дональда Трампа і його переговірників»,-зазначає М. Голомша.
На його думку, це не виглядає як випадковість.
Це виглядає як демонстративний цинізм кремля:
• або як сигнал неповаги до переговорних процесів
• або як спроба показати їхню безсилість
• або як навмисне підривання авторитету тих, хто бере в них участь ну і звісно ж страх і спонукання українського суспільства до поступок у винагородженні агресора
«У будь-якому випадку — це частина тієї ж стратегії страху і тиску. Але — ми заявляємо кремлівська політика залякування в Україні не працює, тому зусилля тільки посилюють відповідальність путіна і його свори. І тут виникає ключове питання: як має реагувати Україна?
Не мовчати. Не стримуватися зі страху «когось не роздратувати».
І точно не погоджуватись на роль сторони, яка терпить і чекає.
Світ поважає не обережність, а принциповість, підкріплену фактами.
Правильна позиція України:
• чітко фіксувати: удари співпадають із дипломатичними процесами
• підкреслювати: це підрив міжнародних зусиль
• вимагати реакції не «проти когось», а на користь міжнародного порядку і безпеки
«Це не атака на партнерів. Це вимога поваги до міжнародних процесів. Україна не повинна діяти вибухово, кмоційно тільки в Україні, на власних інформресурсах. Але вона зобов’язана діяти твердо. Бо м’якість у відповідь на системний терор — це не дипломатія. Це ризик втрати суб’єктності.
Головне: Кожен удар рф — це не лише трагедія. Це інструмент ворога. Але це також може бути інструмент України — якщо кожен злочин перетворюється на міжнародний тиск, юридичну відповідальність і політичні рішення. Україна вже має правду. Має докази. Має підтримку. Потрібно додати головне — системну, щоденну, жорстку дію. Саме це зупиняє зло", — резюмує М. Голомша.
PUBLIC STATEMENT
on Ukraine’s systemic response to russia’s missile terror and the use of international mechanisms
Ukraine lives under a daily threat.
In the east and south — in frontline communities — civilians are being shot by drones right on the roads: in buses, in private cars, on the streets, near their homes. These are not «episodes of war» — this is the hunting of civilians. It is a cold calculation and deliberate terror.
At the same time, missiles strike far beyond the frontline — hitting central and western regions of the country. Places where people once believed in relative safety now offer no guarantees of life. Ukraine, from border villages to major cities in the rear, is under the same threat.
This is the enemy’s strategy:
total fear with no line of separation, no «safe regions,» no respite.
It is important to emphasize:
Ukraine is already doing immense work to document these crimes. Strikes are recorded, evidence is collected, investigators, prosecutors, and international partners are working. This is the foundation of future accountability.
But this is not enough if these facts are not transformed into continuous international action.
Global practice proves this.
No international tribunal, no sanctions regime has ever emerged on its own. They were built through systematic, persistent, repeated presentation of each crime at the international level.
This is precisely what is critically lacking today.
Ukraine must act differently. Systematically. Without exceptions.
First. No strike without an international response.
Every massive or high-profile attack must automatically trigger an immediate appeal to the UN Security Council and the UN General Assembly. Not occasionally — every single time.
Even if decisions are blocked — this is not defeat. It is the formal recording of a crime before the world.
Second. Every crime is a legal fact, not only a tragedy.
Appeals must contain not only emotion, but clear legal qualification:
war crimes, attacks on civilians, systematic violations of international humanitarian law.
The world responds to legally articulated facts.
Third. Continuous pressure instead of episodic statements.
Every strike — a new meeting.
Every piece of evidence — a new document.
Every victim — an argument for stronger sanctions.
This is how international accountability is built — through accumulation.
Fourth. Use all mechanisms, even when blocked.
When decisions are blocked, Ukraine must systematically act through the General Assembly, build an international anti-putin coalition, and initiate recommendations on sanctions and actions in line with Article 51 of the UN Charter, including collective measures when the Security Council is paralyzed.
The world already has such practice — it must be applied consistently.
Fifth. Every appeal must contain concrete demands.
Not general wording, but clear actions:
• strengthening sanctions
• delivery of air defense systems
• international investigations
• establishment of a special tribunal
Sixth. Parallel legal work.
International courts, national jurisdictions, and sanctions mechanisms must operate in sync. The documentation of crimes is already underway — it must be continuously reinforced through international processes.
Seventh. Information presence.
The world must not only know — it must constantly hear and see.
Without this, even the strongest evidence loses its force.
And separately — what cannot be ignored.
Another pattern is becoming evident:
mass missile strikes by russia often coincide with the intensification of international negotiations and contacts, including those involving Donald Trump and his envoys.
This does not look like coincidence.
It looks like deliberate cynicism from the kremlin:
• either a signal of disrespect toward negotiation processes
• or an attempt to demonstrate their weakness
• or a deliberate effort to undermine the authority of those involved, while simultaneously instilling fear and pushing Ukrainian society toward concessions that would reward the aggressor
In any case, this is part of the same strategy of fear and pressure. But we state clearly: the kremlin’s policy of intimidation does not work in Ukraine. These actions only increase the responsibility of putin and his circle.
And this raises the key question:
how should Ukraine respond?
Not with silence.
Not with restraint out of fear of «provoking someone.»
And certainly not by accepting the role of a party that endures and waits.
The world respects not caution, but principled positions backed by facts.
The correct position for Ukraine:
• clearly record that strikes coincide with diplomatic processes
• emphasize that this undermines international efforts
• demand a response not «against someone,» but in defense of international order and security
This is not an attack on partners.
It is a demand for respect for international processes.
Ukraine must not act impulsively or emotionally only within its own information space.
But it is obliged to act firmly.
Because softness in response to systematic terror is not diplomacy.
It is a risk of losing subjectivity.
The main point:
Every strike by russia is not only a tragedy.
It is a tool of the enemy.
But it can also become a tool for Ukraine —
if every crime is transformed into international pressure, legal accountability, and political decisions.
Ukraine already has the truth.
It has evidence.
It has support.
What must be added is the key element —
systematic, daily, resolute action.
This is what stops evil.
