Весною 2022 року Інна Клєчба з Краматорська разом зі своєю 74-річною мамою сіла в евакуаційний потяг. У вагоні було багато людей, які, як і вона, залишали дім через війну. Про це пише медіа Банош
Навколо — діти, старенькі, тварини, валізи. У всіх в очах — страх і нерозуміння: куди їхати, що буде далі, чи буде куди повернутися. «Коли потяг зупинився у Львові, більшість людей вийшла, щоб перетнути кордон. А я залишилась. За кордон не хотіла — мої діти, чоловік були в Україні. Я сиділа в потязі й плакала — просто не знала, куди далі», — згадує Інна.
У розпачі вона згадала про колегу, яка на той момент вже була в Мукачеві. Зателефонувала й попросила хоча б притулку на одну ніч. Та жінка знайшла для них кімнату в офісному приміщенні.
А вже наступного дня донька Інни допомогла знайти прихисток — великий шелтер, де тимчасово жили понад сто переселенців з усієї України: з Бучі, Харкова, Гостомеля, Києва. Там були люди, діти, кішки, собаки.
Три місяці вони провели в шелторі, у шумі, кашлях, розмовах, сльозах, але й підтримці одне одного. Згодом їм повідомили: треба виселятись. Інна зняла невелику квартиру — платила 5 тисяч гривень, потім — шість. А потім знайшли будинок.
До війни Інна працювала консультанткою з косметики. Після початку повномасштабного вторгнення ця діяльність зупинилася. Продажі зникли, грошей не було. Треба було щось робити.
Варення замість пігулок
Одного дня Інна дізналась, що до Мукачевого переїхала громадська організація «Рада жінок Донеччини». Вони проводили навчання для жінок-переселенок: психологічна підтримка, грантописання, розробка бізнес-планів.
«Я дуже боялася. Здавалося, це якась космічна наука — ті гранти. Але я дуже хотіла спробувати. Подала заявку — і виграла свій перший грант», — ділиться Інна. Так з’явилася ідея «Країни Лимольки» — домашнього варення з лимоном та фруктами.
Перші замовлення прийшли завдяки «сарафанному радіо». Хтось купив, щоб просто підтримати, а потім просив ще — бо смачно. Варили варення вдома, самі. Інна працювала два дні — варила два дні. Варили ночами, пакували, доставляли.
Чіпси, кішки й плани на майбутнє
На другий грант Інна придбала дегідратор і почала виготовляти фруктові чіпси — банан, ківі, яблуко. Без цукру, без добавок. Здорові солодощі для дітей і дорослих. Так родинний проєкт розширився.
А ще в Інни — кішки. Одну перевезла з Краматорська, іншу купила вже на Закарпатті. Тепер мають і кошенят. У домі — постійне муркотіння, запах лимонного варення і життя, яке, попри все, триває.
«Хочу, щоб у жінок було місце для їх виробів» Інна розповідає, що багато жінок-переселенок у Мукачеві й Ужгороді вже створили свої маленькі справи. Хтось шиє, хтось пече, хтось робить прикраси. Але їм бракує місць, де можна це продавати. Бракує точок опори.
«Я мрію про жіночий простір. Таку кухню, де можна збиратись, варити, ділитися ідеями, вчитися. Запрошувати психологів, робити майстер-класи, підтримувати одна одну. Бо це — дуже потрібно», — каже Інна.
🎥 Детальніше — у відеосюжеті журналістів «Медіа Банош».
